Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
Олександр Демченко - людина, в якої за плечима майже 25-річний досвід роботи в суді. За цей час розглянув понад 3000 справ і як ніхто інший знається на поняттях справедливості та законності. В юності мріяв вступити до літературного інституту та пов’язати своє життя з книгами, адже дуже любив читати. Але доля запропонувала йому спочатку роль дитячого вихователя, потім міліцейську форму і нарешті вдягнула у суддівську мантію. Ми розпитали Олександра Володимировича про складнощі професії та про те як працюється суддям Чернігівського апеляційного суду в умовах сучасних реформ.
Олександр Володимирович родом з Городні, але все своє свідоме життя провів у Чернігові. За першою освітою - педагог, закінчив Чернігівський педагогічний інститут в 1980-му році, після чого почав працювати вихователем в Новгород-Сіверській школі-інтернаті. Потім була строкова служба в армії, по поверненню з якої наш співбесідник пішов працювати до лав міліції. Батько Олександра Демченко - Демченко Володимир Сергійович - був засновником нашої пенітенціарної академії (на той час заклад називався школою міліції). Свою юридичну кар’єру розпочав з посади інспектора по справам неповнолітніх. Другу вищу освіту в московській Академії МВС СРСР отримував без відриву від роботи. В лютому 1988-го року, після закінчення академії, тоді ще 30-річний Олександр пішов на посаду слідчого і розслідував кримінальні справи до середини 90-х років.
- В 1996-му подав документи в Новозаводський районний суд, пройшов на місці кваліфікаційне оцінювання і оскільки наші судді мене вже давно знали, як слідчого, то було вирішено, що я зможу там працювати. На той час головою суду була Антоніна Іванівна Волкова і саме ця жінка вплинула на моє становлення, як судді. Мені, тоді ще новачку, вона надавала для розгляду спочатку самі прості справи, потім все складніші і складніші і поступово за півроку я втягнувся і вже міг працювати так, аби не допускати помилок. Під помилками, я маю на увазі суто технічні процесуальні нюанси, які полягають у недотриманні дрібних вимог кримінального процесу (послідовність дій, складення відповідей на клопотання і т.д.), через які може статися відміна рішення судді у вищих інстанціях. Тож саме пані Волкова навчила мене, як їх не допускати, - розповідає Олександр Демченко.
- Пізніше, я перейшов до Обласного суду (був свого часу реформований в Чернігівський апеляційний суд - авт.), де тоді працювала досвідчена суддя Людмила Степанівна Навозенко. Вона теж стала моєю наставницею і допомагала розібратися, як методично з точки зору закону виконати будь-які процесуальні дії.
- Чи пам’ятаєте свою першу справу, які слухати найважче, які запам’ятались найбільше?
- Так, вона була не складною, стосувалася дрібного ДТП в районі Камвольно-суконного комбінату і тоді за вироком ніхто не отримав реального позбавлення волі, але моє рішення було дещо змінено в частині грошової компенсації постраждалому згідно з вимогами цивільного позову.
- А ось щодо тих справ, які морально даються важко, то це такі, де потерпілими є маленькі діти.
- Однією з найскладніших та таких, що запам’яталась була справа, яку я розглядав протягом цілого року в 2005-2006-му. Мене навіть звільнили від розгляду інших справ, оскільки по матеріалам слідства проходило 10 обвинувачених і 15 їх жертв серед яких був один іноземець - громадянин Франції та їхня спільниця молода і дуже вродлива жінка, яку вони вбили через те, що вона попросила підвищити їй оплату за свої послуги. Це була банда з Прилуцького району, яка займалася тим, що протягом кількох років грабувала та вбивала людей на території декількох областей. Але оскільки попалися вони в кінці на злочині, скоєному на території нашого регіону, то судили їх в Чернігові. 8 чоловік з тієї банди - були мешканці Прилуцького району, а двоє - з Полтавщини. Довічне позбавлення волі отримали п’ять з десяти обвинувачених, інші - доволі великі строки позбавлення волі.
- Технічно по цій справі все проходило за стандартами: допити, виклик свідків, розгляд експертиз і т.д., а ось морально було дуже важко, оскільки практично на кожне засідання, а їх було по декілька на тиждень, приходили родичі вбитих, і весь час тримали фото жертв в руках та постійно плакали. Я сам мало не плакав, а народні засідателі (тоді так називались присяжні - авт.), якими були троє жінок постійно казали, що кинуть процес і підуть, так як не витримували психологічного навантаження.
- Всі вбивства по цій справі - були заради грошей, але злочинці матеріального зиску отримали небагато.
- З мого досвіду можу впевнено сказати, що загальнокримінальні злочини, вчинені з користі, як правило, великого доходу тим, хто їх вчиняє - не приносять. Як приклад, можу навести справу «цілетелей» з Борзнянського району, вирок по якій ми нещодавно переглядали. Вони вбили молоде подружжя, через те, що думали отримати значні грошові кошти, які пара збирала на квартиру в Києві, але загальна сума, якою заволоділи засуджені не сягала й двох тисяч доларів.
- Яка зараз навантаженість на одного суддю в апеляційному суді?
- До початку судової реформи, яка розпочалась в 2016-му році в нас було по штату 52 судді, при цьому працювало приблизно 45. В колегії кримінальних справ було 23 судді, зараз - 8, а всього на сьогоднішній день - 19 суддів. Тож навантаження збільшилось практично в 3 рази, ми працюємо в умовах конвеєру і люди від цього дуже стомились, має місце професійне вигорання. В нашому суді на кожного суддю припадає приблизно 40 справ на місяць.
- Дефіцит кадрів існує, в тому числі, в районах. Донедавна, наприклад, в Куликівці взагалі не було судді. В м.Ніжин, де працювало 12 суддів тепер залишилось 3.
- Чому склалась така ситуація?
- Через відсутність політичної волі. Так звана мала судова реформа розпочалась ще в далекому 2001-му році, при Кучмі, якого, до речі професійні судді згадують, як людину, яка підняла суди на належний рівень. У Ющенка, який також намагався започаткувати судову реформу, на мою думку не вистачало працездатності. Реформа від Януковича - виявилась оригінальною та швидкою, коли за одну ніч було переформатовано всі органи суддівського самоврядування, які на той час мали право призначати голів судів. Така реформа робилась, що називається «під себе», при цьому звичайні судді на собі її ніяк не відчули. Коли прийшов до влади Петро Порошенко, то реформа розпочалась з масового шельмування суддів і обливання їх брудом у засобах масової інформації. Також на мою думку, застосовувався той підхід, при якому те що напрацьовано роками захотіли викорінити, а на виході отримати - вже що вийде. Тож багато суддів по всій країні, яким дозволяв вік, просто взяли і пішли у відставку.
- Щодо нашого суду. В серпні 2019-го року Вища кваліфікаційна комісія суддів України оголосила конкурс на вакантні посади в апеляційних судах, були списки конкурсантів, але в якийсь момент трапилось так, що ВККСУ припинала свою роботу, а потім її взагалі розпустили. Після цього - нема кому робити конкурсний відбір. Ми сподіваємось, що при нинішньому президенті судова реформа помалу піде вперед, адже восени минулого року Зеленський встиг призначити 800 суддів, які пропустила по конкурсу ВККСУ. Але це все судді - районних судів. Тож в районні суди прийшло поповнення, а ми поки що чекаємо на рух кадрів. Всі потрібні законопроекти з цього питання мають бути прийняті орієнтовно в травні цього року, якщо цьому нічого не завадить.
- На мій погляд згадана реформа від 2016-го року не принесла якихось позитивних зрушень для судової системи. Проте є один важливий момент - судді стали більш незалежними, особливо, якщо порівнювати з тим, який стан справ був 25 років тому.
- А від чого судді були залежні в той час?
- В першу чергу від виконавчої влади та влади на Банковій.
- В чому це проявлялось, суддя телефонував і узгоджував своє рішення з кимось із представників влади?
- Він повинен був відчувати, що певне рішення може мати певні наслідки і може бути згодом скасоване. Наприклад, раніше на базі Обласного суду до 2001-го року існувала президія Обласного суду, яка мала право за ініціативою прокурора області, або голови Обласного суду чи його заступника скасувати будь-яке рішення в межах області. Ця президія збиралась доволі часто, майже кожного тижня. Для кожного судді - скасування його рішення - це не дуже добре.
- Та все ж поступово ми наближаємося до того, що судова влада стає все більше незалежною від влади виконавчої. Хоча певний рівень залежності все ж лишається, той же фінансовий. Наприклад, в райсудах зараз почали звільнятися секретарі судових засідань, через мізерну оплату їх праці. Їм обрізали премії, а голий оклад - це не ті гроші, на які можна прожити. При цьому, якщо без помічника суддя ще може якось працювати, хоча це й уповільнить його роботу в рази, то проводити судове засідання без секретаря - взагалі неможливо.
- А у вас скільки помічників?
- Двоє жінок, працюють зі мною близько 10 років.
- Карантин сповільнив роботу суддів?
- Абсолютно ні. Хіба що збільшилась кількість справ, які ми слухаємо з використанням відеоконференцій. Але по відео-зв’язку мені не подобається слухати справи, тому що якість цього зв’язку у виправних установах залишає бажати кращого. Від відвідувачів вимагаємо вдягати маски, кварцування залів проводиться по декілька разів на день.
- Чи стикалися ви з ситуаціями, коли сторони чи їх група підтримки намагалися тиснути на вас, як на суддю, аби домогтися певних преференцій до себе, м’якішого рішення, тощо? В чому конкретно це проявлялося?
- Це явище активізувалось після Революції гідності, а зараз дуже рідко приходять групи осіб на підтримку когось з обвинувачених. При цьому буває, що в залі присутні представники громадськості, коли слухається якась резонансна справа. Пригадую, що останнього разу це було коли ми розглядали адміністративну справу за матеріалами якої людина застрелила двох лосів. В якості покарання було призначено накладення штрафу та конфіскацію рушниці.
- А які справи вам розглядати цікаво?
- Справи у яких незвичні правовідносини. Пам’ятаю, десь років 10 тому, в одному з районів нашої області придумали наступну шахрайську схему: було створено фейкове підприємство, на роботу до якого залучали жінок на останніх місяцях вагітності на різні виробничі посади, які несумісні з таким особливим станом для жінки. При цьому де факто ці жінки там не працювали, але їм призначались дуже високі зарплати, аби після виходу в декрет держава мала виплачувати в якості декретних цим працівницям - значні кошти. З цих грошей жінки отримували певний процент, а більшу частину забирали винахідники-шахраї. На фірмі було зареєстровано понад 100 жінок з різних районів по всій області.
- Прокуратура та суд поставились до цієї справи досить принципово і обвинувачений отримав значний реальний строк позбавлення волі.
- Ще одна цікава справа стосувалася так званого «хакерського» злочину. У змову ввійшли три особи: програміст, працівник податкової міліції та банку, метою їх злочинної домовленості було вивести гроші з рахунків певних організацій. На першому етапі їм вдалося вивести деякі кошти, але дуже швидко їх вирахувала служба безпеки банку, підключили СБУ і було встановлено дані всіх трьох зловмисників. Ці люди отримали по 8 років позбавлення волі.
- Через вас за такий час пройшли сотні справ та людських доль, ви винесли для себе особисто якийсь головний висновок через що люди йдуть на порушення закону? Яким чином на вашу думку можна було б скоротити рівень злочинності в країні?
- Знаєте, є такий роман братів Вайнерів «Ера милосердя», по ньому ще зняли фільм «Місце зустрічі змінити не можна». В романі персонаж Жеглов, розмовляючи з власником квартири вступив з ним у суперечку, щодо того, коли прийде час зменшення кількості злочинів в країні. При цьому події роману розгортаються в перші місяці по закінченню Другої світової війни, коли рівень насильства в суспільстві був дуже високий. І господар цієї квартири, вже літня людина, відповів йому, що цей час настане, коли прийде ера милосердя. Тобто коли люди стануть більше милосердними і стане жити краще в економічному плані.
- Судова практика показує, що завжди, коли країна іде на підйом економічно та матеріально і коли в неї збалансована духовна сфера, тоді зменшується і кількість злочинів.
- В нас же, окрім того, що людям виживати складно в розрізі економічно стану країни, звідусіль лунає інформація про насилля. Який телеканал не ввімкни, яку газету не відкрий - суцільний негатив, при цьому ситуація ще більше погіршилась з початком війни на сході. Це так мене гнітило, що декілька років тому я взагалі відмовився від телевізору. Але ж, розумієте, що саме на позитивних прикладах і при забезпеченні високого рівня духовності можна виховувати сильну націю.
- З цього приводу влучно висловився український митець та наш земляк Сергій Поярков. Він сказав, що ми зараз живемо в океані інформаційного сміття. І що будь-який ідіот може записати відеоролик будь-якого змісту, викласти його на Ютуб і люди його дивитимуться і сприйматимуть це як істину для себе. Дуже мало людей, які здатні відфільтровувати правду від брехні, особливо молодь уразлива в цьому плані.
- Ви обмовились про те, що багато часу проводите в Інтернеті, а чи є у вас сторінка у соцмережах?
- Не маю власної сторінки, але читаю певних публічних діячів, блогерів, сайти юридичної тематики. Не хочу заводити сторінку ще й через те, що на роботі вистачає спілкування, а також кожного дня отримую значну порцію психологічного навантаження. Адже кожна людина, яка приходить до суду, прагне емоційно схилити тебе, яку суддю на винесення рішення, яке б їй було вигідне. Кожного дня бачиш всі ці емоції, незрідка лунає відверта брехня від обвинувачених, від цього просто втомлюєшся.
- Мова йде в тому числі й про прокурорів?
- Ні, в основному, цим грішать адвокати та підсудні. Прокурори більш стримані емоційно в засіданнях.
- Є такі адвокати, про яких ви можете впевнено сказати, що вони професіонали і не зловживають емоціями в ході судових засідань?
- Безумовно такі є, їх до 10 осіб на всю область, це ті люди, які мають більш ніж 20-річний досвід роботи, знають як працювати з клієнтом, розуміють, що можна висловлювати в суді, а що ні. Прізвища не буду називати, але я всіх їх знаю поіменно і поважаю, як професіоналів.
- А взагалі недолік інституту адвокатури в тому, що це не структурована організація. Кожен працює на себе, як приватний підприємець і в міру своїх талантів та можливостей, відсутні якісь загальні чіткі стандарти. Щодо молодих кадрів на ниві чернігівської адвокатури, то на мою думку їм потрібно наполегливо працювати над собою кожного дня, при цьому серед них є особистості зі значним потенціалом. Хотілось б їм порадити керуватися принципом, що є головним для лікарів: «не нашкодь» Можливо, іноді їм слід поступатися своїми амбіціями, аби в подальшому не ускладнити ситуацію для свого клієнта, але незрідка буває саме навпаки.
- Як рятуєтесь від негативу?
- Мистецтвом. Музика, література, кіно. Мені краще після роботи перечитати гарну книгу, аніж витрачати час та сили на спілкування в соцмережах.
- Відвідую практично всі виставки чернігівських художників, інколи щось купую для себе, часто ходжу до філармонії та до театру.
- Когось можете для себе виділити?
- Наталушко. В мене є його картина і в кабінеті, - вказує на пейзаж на стіні Олександр Володимирович. - А ось позаду вас церква - це робота Тетяни Дєдової.
На стіні біля дверей займає місце велике полотно з квітами, - це копія картини Ганни Самарської, яка є ученицею Катерини Білокур, - пояснює суддя.
- Яку книгу зараз читаєте?
- «Ель-Сід, або Лицар без короля» Артура Переса-Реверте. Я люблю читати паралельно 2-3 книги, як в паперовому так і в електронному варіанті, маю електронну читалку-планшет. Читаю дуже багато, вдома є бібліотека, позичаю свої книжки друзям.
- Чому на вашу думку рівень недовіри до влади, правоохоронних органів і в тому числі до суду такий високий?
- Скоріш за все це пов’язано, з тим, що в суді приймають участь дві сторони. І якщо брати кримінальні справи, то там обвинувачений практично завжди незадоволений об’ємом призначеного покарання. В цивільних спорах, особливо пов’язаних з поділом майна вирують чи не більші пристрасті. І яке б ти рішення не виніс - та людина, яка буде ним невдоволена обов’язково скаже, що суддю підкупили, тощо. Але бувало, що люди і дякували за винесене рішення, підходили просто на вулиці.
- Ще наведу такий приклад, який наочно показує, що в суспільстві не до кінця існує розуміння ролі та рівня повноважень судді, через що, в тому числі, і виникає ця недовіра до суду. Зараз в українських судах розглядається чимало боргових справ, це ті, де відповідачі свого часу брали кредити в валюті на дуже великі суми, а тепер не мають чим віддавати. Я добре пам’ятаю, як з цього приводу на з’їзді суддів громадські активісти влаштували цілий перфоманс. Доказували нам, що це нелюдяно виносити рішення на користь банків, які стягують борги у судовому порядку, якісь диски з мантрами роздавали, залучали до виступів боржників. Але ж вибачте - є буква закону, згідно якої суддя не може позбавити банк права стягнути борг, як би йому не жаль було людину, яка свого часу ці гроші в банку позичала. Тому, що якщо я сьогодні безпідставно через особисту симпатію винесу рішення на користь боржника, то завтра банк на мене буде скаржитись доти, доки це рішення не буде скасовано.
- Яке ваше особисте ставлення до рішення КСУ, яким було визнано неконституційними окремі положення Закону України «Про запобігання корупції» та Кримінального кодексу України, і таким чином КСУ звільнив від кримінальної відповідальності за декларування завідомо недостовірної інформації та умисне неподання декларацій посадовців?
- Згідно кодексу професійної етики судді я не можу робити публічні заяви та коментувати в
засобах масової інформації судові рішення, що набрали законної сили, але скажу так: кожен суддя повинен думати наперед і задаватись питанням: «які будуть наслідки, після того, як він винесе певне рішення і воно вступить в законну силу?» В цілому діяльність Конституційного суду ускладнює діюче законодавство і порядок його застосування.
- Чи вірите ви у вищу справедливість та в так званий «ефект бумерангу»
- Безумовно! І я постійно в цьому впевнююсь в ході виконання своєї роботи. Можливо, той бумеранг прилетить не одразу, не через рік і не через два, але прилетить обов’язково. Ніхто ще не став щасливим порушуючи норми моралі та загальних людських цінностей.
- Ви маєте двох синів 27 та 33 років - вони теж юристи чи займається геть іншою діяльністю? Як часто вони звертаються до вас за батьківськими порадами?
- Сини обидва - програмісти. Я хотів старшого сина направити на шлях юридичної кар’єри, і я впевнений, що в нього б непогано все вийшло, адже він має високий рівень логічного та аналітичного мислення, завжди багато читав. Але коли одного разу запросив його до себе на роботу, аби він поспостерігав, як проходить судове засідання, то по закінченню він вийшов і сказав: «ну, татку, в тебе все класно виходить, але ж аби вміти, так як ти - це потрібно на це все життя покласти». Сину тоді було 17 років.
- У нас маленька родина. Дружина померла 10 років тому, мої батьки також. І крім дітей в мене нікого нема, тож в нас відносини з синами дуже дружні, теплі, ми часто бачимось. Вони сприймають мене не тільки, як батька, але і як друга, з котрим можна обговорити будь-які теми. Дуже хотів би поняньчити онуків, але мої хлопці поки що не хочуть одружуватись, сучасна молодь, мабуть, вже не так серйозно відноситься до потреби створення власної сім’ї.
- Які улюблені місця в Чернігові чи Україні?
- Я дуже люблю наше місто, відчуваю себе його невід’ємною частиною. Коли їду на Київ маршруткою чи машиною, то щоразу озираюсь на приміщення театру та суду і даю собі слово, що повернуся, бо це мій дім! Коли повертаюсь додому машиною зі столиці то в місці, трохи не доїжджаючи до мосту, де вже видно Троїцьку церкву, я дивлюсь на Троїцю і душа моя радіє. Бо не має для мене іншої Батьківщини ніж це місто. Перебуваючи у відрядженні, вже на другий день мене тягне додому. В Чернігові кожен куточок улюблений - і Красна площа і Вал і Масани мої рідні, де я вже 20 років живу.
- Знаєте, попри все те емоційне навантаження, з яким стикаюсь на роботі, - мій улюблений день - це понеділок, тому що з нього починається робочий тиждень, і сумую, коли настає п’ятниця.
Джерело: Gorod.cn.ua